Розробки уроків та проекти

Ескізні малюнки. Загальні відомості про процес констроювання

Кулінарне приладдя. Прихватка. Метод проектування : фантазування

М'яка плоска іграшка - брелок "Котеня"

Послідовність приготування салату з сирих овочів

Заколка для волосся

Виготовлення деталей аплікації

Види теплової обробки овочів

Сумка з сміттєвих пакетів

Кухонне приладдя. Органайзер для кухні

Елементи в'язання спицями. Добір схем для в'язання

Серветка 3-4

Добір інструментів та матеріалів для вишивки

Головний убір (пов'язка на голову) 2

Урок 1- 2 "Серветка"

Будь екологічно стильним "Еко торбинка"

Намисто в етоно - стилі

Тема : Карнавал.  Створення  карнавальних   масок. 

Мета:  Ознайомити   учнів  із  джерелами  виникнення маски  та   її  особливостями ,  розширити   поняття  про  театральне   мистецтво,  вчити учнів виготовляти і оздоблювати карнавальні маски, дотримуватися основних вимог декорування: передавати образність, яскравість, характер маски (позитивні герої – веселі, радісні, а негативні – злі, сумні), удосконалювати  навички   роботи  з гарячим клеем,  живописних  техніках.  Розвивати  спостережливість,  творчу  уяву,   образне, логічне, просторове    мислення, творчу уяву, фантазію;  виховувати  в  учнів  естетичний  смак, акуратність, уважність; формувати  ціннісне  ставлення  до  мистецтва. 

Тип  уроку:  комбінований 

Техніка  виконання:  на  вибір

Обладнання:  зразки масок, матеріали для демонстрації послідовності й техніки виконання роботи,  правила техніки безпеки при роботі з ножицями, гарячим клеєм та пістолетом, таблиця “Види масок”, альбомний папір, бісер, ножиці, клей, пензлі , ємкості для води, серветки для витирання рук і пензлів.

 Методи і засоби роботи: евристична бесіда, практична робота на базі засвоєного матеріалу.

 

Хід  уроку 

І. Організаційний  момент

Продзвенів і стих дзвінок,

Починається урок.

Всі за парти тихо всілись

І на мене подивились.

ІІ. Актуалізація  опорних   знань 

Знайди слово

с	к	с	а	с
р	о	н	о	а
в	м	а	м	л

 

 

Метод “Асоціація”:

-         Коли я говорю карнавал, які асоціації виникають у вас з цим словом? (Відповіді учнів.)

 Маска – це накладка з вирізами для очей, що приховує обличчя учасника маскараду, карнавалу, іноді з зображенням обличчя людини, голови тварини або міфічного звіра. Маска означає потаємність, таємницю.

 

ІІІ.   Мотивація   навчальної  діяльності. 

Оголошення   теми  і   мети    уроку. 

Від слова “маска” походить і назва самого свята – маскарад.

-  Тема  нашого  уроку   виготовлення  маски  Ви  сьогодні   ознайомитесь  з  історією  виникнення  маски,  навчитися  виготовляти  різні   види  масок. 

ІV.  Вивчення   нового  матеріалу

- Маски передають характер героїв, вони бувають: добрі, веселі, злі, сумні, боягузи.

Одягнувши таку маску, людина повинна відповідно поводитися. Маска виникла дуже давно і була зовсім не схожа на сучасну. Уже первісні люди одягали маски, виконуючи священні танці.

-         Які ж види масок ви знаєте? (Відповіді учнів.)

Схема “Види масок”.

                                                  “Види масок”

 

 

                  Обрядові           Культові          Театральні        Карнавальні 

Демонстрація масок:

З давніх-давен використовували маски у театрі. Символом театру так і залишилися дві маски: весела – комедії, сумна – трагедії.

У давньоєгипетській піраміді вчені знайшли золоту маску фараона Тутанхамона, який жив понад три тисячоліття тому. Від таких масок і народилося мистецтво скульптурного портрета. Древні маски намагалися точно відтворювати зовнішність людини, з якої ліпили маску.

В Африці робили страшні воєнні маски. Воїни одягали їх, щоб налякати своїх ворогів, які ледь побачивши грізні маски, кидалися на втік.

-  Карнавальна  маска  -  яскравий  атрибут  свята,  з  одного боку  - демонструє   індивідуальність   людини,  а  з  іншого  боку – приховує  справжнє   обличчя. 

 Зародився  цей  жанр  в Італії  16 ст.  Це  були  вуличні  театралізовані  представлення  головними   героями  якого  були  відомі  вам  Арлєкін, П’єро та  інші  герої.  Кожен  з  них  був  в  яскравих  нарядах  та  карнавальних  масках. 

Такий  атрибут,  як  карнавальна  маска  став  головним   елементом  Венеціанського  карнавалу. 

- Скажіть мені, будь ласка, а в наш час, де використовують маски?

Відповіді учнів:  (хокейні воротарі – для захисту обличчя; зварювальники – маска з скляним віконцем, щоб іскри розплавленого металу не обпалили обличчя, кисневі маски одягають льотчики-випробувачі, лікарі користуються білими марлевими масками).

    - Так. У сучасної маски багато професій – усіх їх не перелічити.

-  Ми  з вами  будемо  працювати  на плоскому  аркуші  й  намагаємося  передати   об’ємні  властивості  предметів. 

 - Діти,  погляньте  на маски,  які  виконали  ваші  ровесники. (Демонстрація).

- Для  простоти  в роботі  я  пропоную  вам  скористатися  шаблонами. (Показ.)  Шаблон  розташуєте  в  центрі   аркуша.   Ширина  окулярів  шаблона  відповідає  ширині   ока.  Подивіться   один  на  одного.   Визначте  приблизно   ширину  ока  товариша. 

Працюємо  в  будь-якій  техніці: 

 

V.  Практична  робота

Пояснення виконання роботи.

 Щоб виготовити маску, спочатку на цупкому папері намалюйте олівцем контури відповідного розміру.  Покладіть малюнок під скло. Зверху змажте скло кремом. Потім за допомогою клейового пістолету та гарячого клею обведіть маску по контуру.

Готову маску задекоруйте за бажанням.

  -  Але  перед  тим,  як  розпочати   роботу, пригадайте   правила  техніки   безпеки   при  роботі  з  ножицями,  клейовим пістолетом та гарячим клеєм.

(учні  працюють  під  музику)

-  Ваша  маска  буде  настільки  цікавою,  наскільки  вистачить  вашої  Фантазії

VІ.  Підсумок  уроку.

Демонстрація виробів. Оцінювання. 

-  Карнавальну   маску  можна купити  в  магазині,  але, погодьтесь  зі  мною, вашим  рідним  і  близьким  приємніше  буде   отримати  ексклюзивний  подарунок   зроблений   вашими   руками.

VІІ. Домашне завдання.

       

 Підготувати картон, джгут, клей ПВА, ножниці.

 

 

Тема: Основи  матеріалознавства та технології обробки. Виготовлення панно та картин. Вимоги до  проектованого виробу. Матері та технології виконання картин.

 Мета: вдосконалювати навички роботи з різними матеріалами; розвивати творчі здібності, образне мислення, асоціативну пам’ять, фантазію, увагу, терпіння та охайність; активізувати творчу ініціативу учнів; виховувати естетичне ставлення до навколишнього світу.

Обладнання:  картон, ножиці, лінійка, олівець, шаблони, кольоровий папір, скотч, малюнок-шаблон.

Обладнання для вчителя: демонстраційний матеріал,  інструменти для роботи в  техніці «Айріс фолдінг»,  дитячі роботи – презентація.

Хід уроку

І. Організаційна частина (1- 2 хв)

Лунає дзвіночок, до праці мерщій!

Ти всі перешкоди здолати зумій!

Працюй наполегливо, швидко, старанно,

Щоб кожна хвилинка не втратилась марно

ІІ. Актуалізація опорних знань (2 – 5 хв)

Робота з таблицями. Вправа «Хованки»

Як ви вже зрозуміли з відгаданих вами слів що мова на сьогоднішньому уроці буде йти про панно та картини.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності (5 – 7 хв)          

Простір у якому ми живемо , наповнений предметами різноманітного призначення. Усі вони утворюють предметне середовище . людина цілеспрямовано формує предметний простір залежно від своєї мети, бажань та уявлень.

Ще первісна людина намагалася зробити свої знаряддя праці, одяг і житло не тільки зручними а й привабливими.  Мистецтво завжди крокує поряд з нами, потрібно тільки озирнутися і подивитися навколо, скільки всього цікавого оточує нас. Ми і самі з вами можемо бути митцями, можемо творити справжні шедеври.

Щоб перетворити свою оселю на казку, вам потрібна не торба грошей, а лише фантазія і вільний час.

Можливо все. Головне не боятися і фантазувати!

ІV. Повідомлення теми.

На сьогоднішньому уроці  ми з вами почнемо працювати над новим проектом, а саме «Виготовлення  панно, картини» ,познайомимося з  різноманітними матеріалами та технологіями виконання .

V. Викладення нового матеріалу.

Яке призначення картини?

(відповіді учнів)

Основне її призначення це все ж таки отримання естетичного задоволення.

І простір для фантазування тут великий.

Викладення нового матеріалу з демонстрацією готових картин. Ознайомлення з технологіями їх виконання.

Дорогих матеріалів для даного заняття не потрібно, тут можна використовувати як бачите найрізноманітніші конструкційні матеріали.

Але здається ви трохи притомились то ж перш ніж продовжити трохи порухаємось.

Фізкультхвилинка

І тепер всі дружно встали.

Будемо відпочивати,

Нумо, вправу починати!

Руки вгору, руки вниз

І легесенько пригнись.

Покрутились, повертілись,

На хвилинку зупинились.

Пострибали, пострибали,

Раз – присіли, другий – встали.

Всі за парти посідали.

Сьогодні ми з вами попрацюємо в новій для вас техніці яка має назву «Айріс фолдінг». Ця техніка виникла в Нідерландах, ще її називають «райдужним складанням», оскільки смужки кольорового паперу складають під кутом у вигляді закрученої спіралі. У цій техніці ми з вами і будемо створювати нашу першу картину.

Подивіться на матеріали які лежать на ваших партах. Перед тим як ми почнемо з ними працювати пригадаємо правила т\б

VІ. Практична робота

Повторення правил техніки безпеки та санітарно – гігієнічних норм. (вправа «Урожай»)

Виконання практичної роботи під керівництвом вчителя.

VІІ   . Підсумки уроку.

- Сьогодні ви зробили картину в техніці нового виду мистецтва.

- Яку назву він має?

-Які якості потрібно мати, щоб стати справжнім майстром своєї справи?

- Чого не вистачає на картині, щоб вважати роботу завершеною?

Відмітити кращі роботи учнів.

Виставлення оцінок, мотивація.

VІІІ. Домашнє завдання.

Допрацювати картину.

Принести олівці.

Технологія оздобленя виробів

українською вишивкою 

Зміст

Вступ

Основна частина

І. Організаційно-підготовчий етап

1. Технічне завдання

1.1.Призначення проектованого виробу

1.2..Вимоги до конструкції

1.3.Вимоги до вишивки

1.4.Вимоги до матеріалів

ІІ. Конструкторський етап

2.1.Розробка технічного проекту

ІІІ. Технологічний етап

3.1.Технічна пропозиція

3.2. Технічна пропозиція

3.3.  Техніка та технологія вишивки

IV. Заключний етап

4.1.Розрахунок собівартості та ціни виробу: Розрахунки матеріальних витрат на вишиту картину

4.2.Економічне обґрунтування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дослідників народної культури постійно хвилює цілий ряд проблем вишивального мистецтва. Чому вишивка зазнала такого масового поширення в творчості українського народу? Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських культових інтер’єрів, ритуальних, святкових обрядів, тощо.

Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетично-художньої природи. Вишивка розглядається як один із видів живописного мистецтва. Аналіз сріблястих переливів вишивки білими нитками на білому фоні, дзвінких звучань вишивки червоними і білими, червоними і синіми, червоними і чорними нитками, барвистої соковитості багатоколірної гами дає можливість стверджувати, що в галузі вишивки найбільш багато і різносторонньо розкрилось колористичне обдарування народних майстрів.

Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративно лінії. Стібки нитки-лінії – прямі по горизонталі або вертикалі, діагональні – основа творення складних орнаментальних форм. Вона – домінанта вишивального мистецтва. З неї починається безперервний    процес творення – від простих ел6ементів до складних мотивів орнаментальних форм.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Численні повтори різноманітних композицій геометричного, рослинного, оргітоморфного, зооморфного орнаментів приведені до їх особливої вишуканості, лаконічності, художньої виразності.

Основна частина

І. Організаційно-підготовчий етап

Робота над проектом  розпочата зі збору інформації про технологію оздоблення виробів українською народною вишивкою.

Для оздоблення одягу використовували різні орнаменти, але переважав геометричний, рослинний, рослинно-геометризований, зооморфний, геральдичний та інші, які виконували і роль оберега. Саме тому були чітко визначені місця їхнього розміщення: плече, середня частина руки, зап'ясток, біля шиї, спина, груди, поділ сорочки тощо. Вишивка в цих місцях немов би захищала людину від злої сили. В орнаменти закладалися символи вічного руху, дерева життя, відродження, зораного і засіяного поля, родючості, тобто все те, що було тісно пов'язане з життям народу. Старовинні техніки вишивки: низь, занизування, штапівка, гладь, хрестик, мережки та багато інших визначали характер узору вишивки, який добирався відповідно до призначення одягу, соціально-вікових умов. Пластика об'ємів підкреслювалася фактурою і кольором тканини - сурового або відбіленого полотна. Так, повсякденний одяг виготовляли з грубішого полотна і прикрашали переважно сірими полотняними нитками. Святковий одяг був яскравим, з тонкого, відбіленого полотна, розшитий багатокольоровими узорами. Для оздоблення використовували лляні, конопляні, вовняні нитки, фарбовані відварами трав, коріння. Заможніші оздоблювали одяг ще й різнокольоровим шовком, золотими і срібними нитками. Кольорова гама вишитих орнаментів була різноманітною, але найулюбленішими були такі кольори як червоний, чорний, жовтий, зелений та білий.

1. Технічне завдання

1.1.Призначення проектованого виробу

Українська вишивка, була прикрасою на повсякденному та святковому одязі, для виступів на конкурсах, святкових вечорах, презентаціях, виставках тощо. Нам потрібно поєднати національні традиції виготовлення українського народного одягу з сучасними матеріалами та технологією виготовлення. Виготовлений виріб має бути красивим, яскравим, практичним  у використанні, мати доцільну конструкцію.

Мета: познайомитися з історією вишитих виробів; переконати оточуючих, що вишитий виріб, виконаний власноруч, стане особливо цінною річчю, адже він виконаний в індивідуальній,  неповторній манері  і яскраво   відображатиме особистість свого творця; формувати навички захисту проекту;   виховувати відповідальність, старанність, працьовитість, викликати інтерес до відродження   національної культури..

 Завдання проекту:

Ø зібрати інформацію про вишитий виріб;

Ø познайомитися з особливостями видів вишивки та їх кольоровою гамою;

Ø вишити виріб і з'ясувати його призначення в майбутньому;

Ø провести розрахунки матеріальних витрат на виготовлення вишитого виробу;

Ø підвести підсумки творчого проекту,зробити висновки.

Щоб досягти названих вимог, потрібно виконати такі умови :

-         підібрати тканину, яка відповідає гігроскопічним та гігієнічним якостям;

-         підібрати  нитки  та   оздоблюванні   матеріали;  

-         підібрати конструкцію, яка спирається на народний крій;

1.2.    Вимоги до конструкції

Виходячи з призначення виробу, який проектується, виріб має бути зручним у використанні, нескладним у виготовленні, в  конструкції потрібно використати елементи народного крою.

1.3.    Вимоги до вишивки

Вишивка  має бути простою та контрастною. Орнаментальні мотиви рослинного, рослинно-геометричного або геометричного характеру мають добре читатися на великій відстані. Колористичне вирішення повинно відповідати певному регіону. Для вишивки найкраще використовувати техніки „хрест” або „гладь”.

1.4.    Вимоги до матеріалів

 Вимоги  до  матеріалів  визначаються  призначенням  і  вимогами  до конструкції. Перш за все тканина має бути повітропроникною, легко пратися і прасуватися. Нитки для вишивання не повинні линяти.

ІІ. Конструкторський етап

2.1.Розробка технічного проекту

 Вишивку картини можна зробити на канві, бо ми обрали рахункову техніку, а для неї потрібна тканина з полотняним переплетенням (або тканина «вишиванка»).

Вишити ширину вибраного узору картини, бічні зрізи підрубити. Після завершення вишивки, картину потрібно обережно випрати у теплій воді та випрасувати.

Вихідними даними для побудови креслення деталей картини є розмірні характеристики схеми виробу які зазначені на малюнку.

Розміри картини за схемою становлять 20х30

Вимоги до конструкції.

1.    Практичність;

2.    Естетичний і оригінальний вигляд;

3.    Простота та надійність швів.

ІІІ. Технологічний етап

         Опрацювавши різні інформаційні джерела, Усі види швів, що застосовуються в українському народному вишиванні, можна поділити на лічильні і по вільному контуру. Лічильні шви виконують на основі лічби ниток тканини. Шви по вільному контуру вишивають по попередньо нанесеному рисунку на тканину. До них належать різноманітні декоративні шви: петельний, тамбурний та їх різновиди - стебловий, полтавська та художня гладь, рішелье.

Лічильні шви виконують на попередньо прорідженій або суцільній тканині. Перші називаються ажурними, другі - глухими швами. До групи ажурних лічильних швів належать мережки, вирізування, сітки, а до глухих - лічильна пряма і коса гладь, хрестики, різноманітні декоративні лічильні шви, занизування, набирання та ін.

Простими мережками називають такі, для яких висмикують лише одну смугу тканини і застосовують один технічний метод.

Одинарний прутик. Основою мережки е звичайний ручний шов, який застосовують для підшивання рубця. З розвитком народного мистецтва вишивання цей шов видозмінився і перетворився в найпростішу мережку- одинарний прутик.

Виконуючи цю мережку, обшивають лише одну сторону прорідженої доріжки тканини, утворюються немовби китички з ниток тканини За принципом ціеї мережки вишивають багато інших, але тільки в два ходи - з обох боків прорідженої смужки тканини - верхнього і нижнього.

Подвійний прутик. Ця мережка е основою для всіх складніших мережок, але часто застосовуеться і в чистому вигляді - для підшивання краю виробів - серветок, скатертин, рукавів і ін.

Мережку подвійний прутик виконують тим же методом,що й попередню. Спочатку виконують мережку одинарний з протилежного боку - виходять стовпчики, стягнуті з обох боків.

Роздвоєний прутик,або черв‘ячок. Ця мережка - видозмінений подвійний прутик. Нижній край мережки виконують так само, як і в одинарному прутику, але при цьому кількість відокремлюваних ниток для стовпчика має бути обов‘язково парна. Оформляючи ряд мережки, в кожній стовпчик стягують половину ниток двох сусідніх стовпчиків, немовби розділяючи кожен стовпчик навпіл. Роздвоєний прутик застосовують у вузьких мережках.

Снопик і жучок з центральною ниткою. Цю мережку виконують зліва направо по готовій мережці, подвійний прутик завширшки 1 см або більше. За допомогою робочої нитки з‘єднують стовпчики в пучок по два або три разом по центру мережки. Якщо об‘єднують по два і чотири стовпчики , мережку називають снопик , а якщо - три стовпчики , то жучок .

Козлик. Ця мережка є іншою комбінацією парного з‘єднання стовпчиків. Робочою ниткою роблять одночасно два ряди петель. Стовпчики зв‘язують по два разом приблизно на 1\3 висоти то зверху, то знизу. При цьому до вже стягнутого стовпчика приєднують щоразу тільки один новий так, щоб кожний стовпчик був з‘єднаний з двома суміжними.

Затягування. Ця старовинна мережка характерна для полтавської вишивки. Поеднується з глухим швом занизування. Свою назву дістала від способу вишивання. Узор утворюється не настиланням, а затягуванням робочої нитки замість висмикнутої. За рахунок цього

створюється враження ажурності. Виконують мережку нитками неяскравих кольорів, близьких до кольору тканини.

Вирізування. Цей шов у поєднанні з лічильною гладдю, мережками та іншими видами швів дуже поширений на Полтавщині і виконуеться білими або сірими нитками на білому полотні. Він також поширений на Київщині, але виконуеться червоними або чорними нитками.Спочатку качалочками обшивають контур фігурки, стежачи за тим, щоб одні й ті самі нитки з обох сторін контуру попадали встовпчики. Як тільки фігурка буде обкидана ниткою, вирізують нитки біля качалочок і висмикують їх. Виходить сіточка всередині фігурки. Стовпчики утвореної сіточки щільно обкидають робочою ниткою, одночасно виконуючи в центральних клітинках накидні петлі. Перехрещення стовпчиків закривають двома перехрещеними діагональними стібками.

Виколювання або солов‘їні вічка. Цей шов самостійно не застосовується, а входить як складова частина у великі композиції спільно з іншими швами, як лічильна гладь, зерновий вивід. Шов виколювання являє собою квадратик з дірочкою посередині. Стібки, якими обкидають дірочку, роблять різної довжини по одній нитці тканини.Щоб мати правильний квадратик з дірочкою посередині, беруть парну кількість ниток для кожної сторони квадратика. Під час вишивання стібки треба стягувати, щоб утворилась дірочка.

Двобічний шов, або штапівка. Цей шов грунтується на шві вперед голку, який є основним у народному вишиванні. Застосовується самостійно і як елемент орнаментального вишивання з лічильною гладдю. Виконується за лічбою ниток основи і утка уперед голку без попереднього нанесення рисунка на тканину. Спочатку прошивають контур рисунка. Зворотним ходом робочої нитки покривають пропущені місця і пропускають покриті, одночасно заповнюючи внутрішню частину рисунка.

Ретязь. Шов ретязь застосовують як декоративний та маскувальний у поєднанні з іншими швами для оформлення країв виробів. Стібки лягають дуже щільно. Ретязь можна вишивати двома способами. В обох випадках на лицьовому боці виходить однакова вишивка, а на виворотному - або всі стібки вертикальні, або два ряди горизонтальних.

Курячий брід. Цей шов застосовують у поєднанні з лічильною гладдю, вирізуванням, солов‘їними вічками. Він являє собою зворотний бік зернового виводу, але вертикальні і горизонтальні стібки двічі не повторюються. Під час вишивання робочою ниткою стягують нитки тканини, щоб утворились невеличкі отвори. Цей шов має красивий вигляд, якщо його вишивають товстою крученою ниткою. Шов часто вишивають у два, три і більше рядів.

Косий хрестик. Виконуючи всі види вишивання хрестиком, необхідно дотримуватись таких правил:

1)      вершини всх хрестиків, що стикаються, мають збігатися так, щоб на просвіт вишивки

видно було дірочки;

2)      верхній напівхрестик по всій вишивці повинен мати один напрям.

Косий хрестик - найпоширеніший шов у сучасних українських вишивках. Він складається з двох косих стібків, які перехрещуються по діагоналі

Подвійний хрестик. На відміну від косого кожний подвійний хрестик вишивають окремо..

Прямий хрестик. Прямий хрестик поширений у західних областях України, але як елемент орнаменту зустрічається у вишивках інших областей. Вишивають прямий хрестик так само, як і косий, тільки перехрещуються вертикальні і горизонтальні стібки.

3.2. Технічна пропозиція

Опрацювавши різні інформаційні джерела, ми підібрали декілька узорів для вишивання картинки. Але вибрали один з узорів та внесли певні зміни до даного узору.

           

     

3.3.Техніка та технологія вишивки

Вишивка хрестиком – це спосіб вишивання малюнка на канві за допомогою голки і кольорових ниток муліне, використовується техніка в повний хрест або гобеленовий напівхрест.

Для виконання однобічного шва "хрест" існує два способи.

Перший спосіб - хрестики шиються зліва направо, спочатку виконується ряд косих стібків з нахилом вправо. При цьому на зворотній стороні утворюється ряд вертикальних стібків. Зворотним ходом робочої нитки шиються перехрещуючи стібки в напрямі справа наліво.

В деяких випадках форма заповнюваною вишивкою поверхні не дозволяє укладати всі лицьові стібки в одному напрямі. Розглянемо такий випадок на прикладі. Перший ряд запропонованої форми заповнюємо стібками. Виконуючи останній стібок нижнього ряду переходимо у верхній ряд і заповнюємо дві праві клітинки вишивки. При цьому стібки виходять поверненими в протилежну сторону. Для того, щоб виконуючи перехрещуючі стібки, не порушувати загальний ритм, проводимо голку з робочою ниткою під вишитими стібками..

Так само заповнюємо другу клітинку, а потім закінчуємо ряд "правильними" стібками. Зворотним ходом заповнюємо три крайні ліві клітинки хрестиками і, при виконанні останнього з них переходимо в наступний ряд. Так само, виконуючи останній хрестик, переходимо з третього ряду в четвертий.

Хрестики в наступних рядах виконуємо так само, як і в попередніх. Вишивши хрестик в п'ятому ряду, зворотним ходом заповнюємо такими ж пересічними стібками весь фрагмент.

При вишиванні орнаментів на різних виробах можуть зустрічатися фрагменти малюнка, в яких хрестики стоять окремо один від одного. У таких випадках кожну клітинку послідовно заповнюємо одиночними косими стібками, рухаючись по контуру малюнка. У тих місцях, де малюнок міняє напрям, в одних випадках крайню клітинку відразу заповнюємо хрестиком. У інших випадках її не заповнюємо зовсім, а проводимо робочу нитку на зворотній стороні до наступної клітинки. Потім зворотним ходом робочої нитки вишиваємо пересічні стібки, кожного разу, уважно стежачи за тим, щоб правильно прокласти нитку. У одних клітинках нитку прокладаємо поверх першого стібка, у інших - проводимо її під першим стібком.

Є інший спосіб вишивання швом "хрест". Вишивку виконуємо справа наліво, виконуючи хрестики в один прийом. Роблячи перший косий стібок, робочу нитку проводимо по зворотній стороні горизонтально з кута в кут заповнюваної клітинки. Виконуючи пересічний косий стібок, направляємо нитку по зворотній стороні в протилежний кут наступної клітинки, паралельно першому зворотньому стібку. Таким чином, на зворотній стороні вишивки виходять паралельні ряди стібків.

Цим способом вишиваються, як правило, невеликі смугові орнаменти, нитками одного кольору, з невеликими просвітами між хрестиками. Такими орнаментами прикрашають серветки, рушники доріжки. Як доповнення до таких орнаментів личать такі види вишивок як мережки, шов напівхрест (розпис), декоративні рахункові шви - строчка, стебельчатий, кіска і ін.

IV. Заключний етап

4.1.Розрахунок собівартості та ціни виробу: Розрахунки матеріальних витрат на вишиту картину

Назва матеріалів	Кількість матеріалів	Ціна	Всього
канва	0,5	25	12,50
Нитки червоні «Муліне»	5 мотків	0,50	2,50
Нитки черні «Муліне»	5 мотків	0,50	2,50
Нитки жовті «Муліне»	5 мотків	0,50	2,50
Нитки оранжеві «Муліне»	4 мотки	0,50	2.00
Нитки світло-зелені «Муліне»	5 мотків	0,50	2,50
Нитки темно сині «Муліне»	5 мотків	0,50	2,50
Нитки бежеві «Муліне»	10 мотків	0,50	5.00
Бісер червоний	2 пакетики	4.00	8.00
Бісер оранжевий	1 пакетик	4.00	4.00
Бісер світло-зелений	0,5 пакетика	4.00	2.00
Бісер чорний	1.5 пакетики	4.00	6,00
Бісер бежевий «Чарівна   мить»	1 пакетик	4.00	4,00
Голка	1 шт	0.50	0.50
Всього			56.50

4.2.Економічне обгрунтування

Використання тканини, ниток, голок, ножиць, п’ялець і т.д., шкідливих впливів на організм людини в процесі виконання роботи не надає. Воно екологічно чисте. Сировиною для отримання бавовняної тканини, ниток є рослина бавовна, оброблюване людиною. На основі вище викладеного вважаю, що виготовлення та подальше використання  проекту не тягне за собою змін у навколишньому середовищі, порушень в життєдіяльності людини.

Висновок

Загальні витрати на виготовлення вишитої картини становлять 56,50 грн. Вартість такого виробу в магазині (на ринку) від 200 грн., отже, власноруч виготовлений  проект є економічно вигідним. Водночас виготовлена картина відповідає  задуму і не поступається якістю та естетичним виглядом подібним до магазинних виробів. Вважаю, що мета проекту досягнута.

Список використаної літератури

1.     Гринофф Джейн. Вышивка крестиком. Настольная книга. М.: Издательство: Эксмо, 2006.

2.     Ерёменко Т.И. Иголка-волшебница. Просвещение, 1987.

3.     Климова Н. Т., Федосова О. П., Наумова О. Н. Ручная вышивка. М.: Лёгкая индустрия, 1980.

4.     Литвинец Э.Н. Учись вышивать. Серия «Сделай сам». М.: Знание, 1991.

5.     Сычева П. В. Вышивка. Горноалтайск, изд-во « Альтернатива», 1991.

6.     Чижевский А. Е. Я познаю мир: Детская энциклопедия: история. ООО Фирма «Издательство АСТ», 1999.

Технологія виготовлення ляльки-мотанки

Зміст

Вступ

1.              Організаційно-підготовчий етап.

1.1. Обгрунтування теми обраного проекту.

1.2. Історична довідка.

1.3. Альтернативні види ляльок мотанок.

2. Конструкторський етап.

2.1. Опис виробу.

2.2. Вибір матеріалів та інструментів.

2.3. Економічне обгронтування виробу.

2.4. Міні-маркетингове дослідження.

3. Технологічний етап.

3.1. Технологічна послідовність виготовлення виробу.

Висновок

Список використаноъ лытератури

Вступ

Мета. Ознайомится з народною лялькою. Навчтися її виготовляти. Дізнатися історію виготовлення ляльки-мотанки.

Завдання. Дослідити історію виготовлення обрядової ляльки. Виготовити ляльку-мотанку.

1. Організаційно-підготовчий етап.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове.

Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдніості духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Традиції виготовлення ганчіркових ляльок на території, де проживали слов'янські народи існували аж до початку 20 століття. Потім, у зв'язку з появою гумових, пластмасових і заводних іграшок, вони були втрачені. Без перебільшення можна сказати, що зараз спостерігається бум на рукотворні играшки, у тому числі, на авторські ляльки.

1.     Організаційно-підготовчий етап.

1.1.         Обгрунтування теми обраного проету.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Нас зацікавило те, що ляльку-мотанку колись виготовляли наші пращури з тканини без жодного шва, досить вправно і неперевершено з екологічно чистого матеріалу – бавовняно-шерстяної тканини. Неможливо навідь уявити зараз, при такій кількості різноманітних ляльок в гарному вбранні із штучних матеріалів: латексу, пластмаси, пластику, силікону, фарфору, що колись наші предки радували своїх дітей, власноруч виготовленими ляльками-мотанками. Ненька чи бабуся, тітка чи сестра ці красиві ляльоки-мотаноки робили з великою любов′ю, вкладаючи у них частинку своєї душі. Тому  серцю кожного українця вона була дорога, і берегли її, бо лялька стала оберегом і дитини, і дому.

На мою думку, цей вид створіння ляльок нашими сучасниками призабутий, тож мені самій хотілося б побільше дізнатися про народне ремесло виготовлення мотанок, доторкнутися до народної майстерності серцем і руками, створити таке диво народної творчості.

Хай давні традиції живуть не лише в памяті народу, творах письменників, полотнах художників, а й у житті кожного українця. Тож відроджуймо цей вид народної творчості!

Ми повинні відновлювати традиції нашого народу, пишатися неперевершеною майстерністю людських рук і розуму, фантазії, бережно ставитися до традицій, з люб′ю поширювати їх.

Хотілося б, щоб ця творчість розвивалася у родинах впродовж багатьох поколінь,  набула поширення і стала традиційною у широкому розумінні слова. Я мрію про те, що люди на свята і урочистості замість фабричних, даруватимуть дітям ляльки-мотанки як обереги.

У наш час багато уваги приділено створенню і виготовленню ляльок різноманітних, хоч якість їх низького рівня і часто шкодить здоров′ю дітей, бо не завжди витримуються стандарти стандарти у використанні матеріалу.

Тому хотілося б повернутися до виготовлення призабутих ляльок-мотанок з екологічно-чистого матеріалу.

1.2. Історична довідка.

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» – від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво. (Додаток 1)

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя.

Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це – мова попереду…

Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії – від поморської Півночі до степів Кубані – теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь – так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» – на добрий урожай, «сонницю» – щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» – молодій нареченій на щасливе подружнє життя… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української – незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри – це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії – і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться…

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.

Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.

Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки.

Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, втромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки».

Лише з останньої скупої фрази можна бачити, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Марко Грушевський, будучи священиком, звісно, в силу свого сану і світогляду, зупинився виключно на іграшковій суті мотаної ляльки, цілком ігноруючи її обрядову, сакральну, магічну суть.

Серед українських традиційних ляльок унікальним особливим явищем є ляльки Київщини, Полтавщини і Черкащини. Саме тут збереглася ота древня сакральність в образі. Тут мистецтво виготовлення ляльки зберегло сакрально-магічні ознаки ще до 70-х років ХХ століття.

В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше – майстриня) змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності (знову ми зустрічаємо спіраль, як основу для обличчя мотаної ляльки!), і покриваючи її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб.

Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька – не виняток. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Однак в древності лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому є причина не тільки майстерності лялькаря – до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією.

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове. Це вельми важливий культурний і навіть магічний феномен, про який зараз якщо й згадують, то здебільшого в контексті сумнозвісних «ляльок вуду», з допомогою яких чаклуни в Африці та на островах Карибського моря насилають хвороби і нещастя на своїх ворогів. Але нерідко забувається, що магія – це всього лише уміння працювати з певними силами природи, які до кінця ще не можуть пояснити вчені, і ці сили можна обернути як на шкоду, так і на користь, -- все залежить від намірів і дій конкретно взятої людини, яка проводить ритуал.

Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася. До цих пір такі ритуали зустрічаються в племенах Африки та Австралії.

Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Зокрема, дуже цікавим виглядає звичай робити ляльку-мотанку для викликання дощу. Це знову нагадує про Велику Богиню, древньоєвропейську Богиню Дану – Праматір Вод, яка, за міфами європейських народів, народила усі ріки (і до сьогодні корінь імені цієї богині зустрічається в назвах багатьох європейських річок). Пізніше у слов’янських народів був культ богині Макоші – володарки живильних небесних вод (дощу), покровительки священних цілющих джерел, володарки і хранительки людських доль. До цієї богині молилися біля джерел та водойм, до неї зверталися з проханням про урожайні дощі. І зображували її жінкою з піднятими або розпростертими руками. До сьогодні розпростерті в жесті захисту руки – атрибут української ляльки-мотанки. Крім того, що Макоша – богиня води, вона ще й богиня-прядильниця, вона пряде нитки людських доль. І в даному разі ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це теж символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, щакладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі…

Також за народними повір’ями, лялька – це вмістилище душі, життєвої сили людини. В багатьох культурах, зокрема, в Японії і в деяких племенах Америки було прийнято робити ляльку, що символізувала конкретну людину, для вигнання хвороби з тіла. Лялька, виготовлена з тканини або іншого матеріалу, використовувалася цілителями для лікування тяжких хвороб з допомогою магічного обряду. Ляльку спеціальним заклинанням зв’язували енергетично з хворою людиною, далі цілитель чи знахар замовлянням переносив хворобу на ляльку, після чого її закопували, спалювали або знищували іншим чином. Вважалося, що із знищенням ляльки піде й хвороба від людини. Аналогічні обряди в тій чи іншій формі існували і в інших традиціях, зокрема, і українські відьми-знахарки теж мали подібний звичай.

Звісно, іноді ляльку робили і на шкоду людині – зокрема, таке явище, як описують дослідники, мало місце на Гуцульщині. Добре цей обряд відображено у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Ляльку для такого ритуалу – чи то оздоровчого, чи навпаки, шкідливого -- робили з воску або тканини, іноді з глини – тобто, з матеріалів, які порівняно легко було знищити. Ляльку спеціальним ритуалом пов’язували з людиною, які хотіли завдати шкоди або навпаки, зичили добра. І коли виготовляли – подумки або вголос виголошували те, для чого робиться ця лялька. Іноді в ляльку зашивали шматочок речі, яка належала людині. Якщо хотіли пошкодити, то ляльку протикали терновим шипом або іншого колючого дерева. У Карпатах, кажуть, це треба було робити виключно голками, купленими на гроші, зароблені у вдови. Воскову ляльку могли розтоплювати на вогні.

Окремий різновид обрядової ляльки, яка робилася на добробут і щастя – це весільна подвійна лялька, що зображувала «князя з княгинею», тобто, молодого й молоду. Такій подвійній ляльці робили одну ручку на двох, що повинно було символізувати злагоджене любов’ю життя. І нерідко таку парну ляльку садовили на першій підводі, якою молоді їхали до церкви вінчатися, щоб ця лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. До речі, дотепер нерідко можна бачити на капоті машин весільного кортежу ляльку, хоча уже давно забувся первісний, сакральний символ цієї традиції.

Магічна роль мотаної ляльки, як захисного оберегу, відображене в народних казках. Лялька-мотанка є помічницею і берегинею героїні в казці «Василиса Прекрасна». Мати, помираючи, дає своїй доньці лялечку і наказує, щоб та берегла її, шанувала, годувала крихтами хліба і краплями молока – і лялечка завжди буде вірною помічнице. Дівчина виконує наказ матері, і лялька допомагає їй здійснити усі завдання, виконати усі забаганки лихої мачухи, вийти переможницею в символічному поєдинку з Бабою-Ягою і зрештою здобути щастя й добробут.

Очевидно, ця казка – відгомін старовинного звичаю, коли мотана лялька була символом Берегині роду, яка передавалася з покоління в покоління, від матері і до дочки, і ниточка, якою в’язалася лялька, ставала символічною золотою ниткою, яка єднала покоління в міцний єдиний Рід, берегла і захищала, давала силу, наснагу і добробут.

У наш час майстри, які працюють з традиційною народною лялькою відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення такої ляльки на психіку людини. Виготовлення ляльки-мотанки – це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим, вони роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само, жінки, які в період вагітності, проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх.

Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдніості духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась.

Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду.

Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову також до ляльки – молодої обов’язково робили пару – молодого, і що ж за весілля без дружб… Також дівчата часто разом з рушниками та сорочками в скриню до посоха робили ляльок. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше, і тим здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то , звісно, лялька віддавалась їй.

Існувало повір’я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім’я скоро чекатиме на поповнення. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю.

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску – підібрано все в традиціях Подільського краю. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом.

Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

Насправді ляльку-мотанку може зробити кожен. Для цього необхідно лише трішки часу, фантазія, та мінімальні знання вишивки свого регіону. І пам’ятайте, лялька, зроблена власними руками, значно тепліша та добріша, ніж куплена-пластмасова, адже вона наша – автентична…лялька-мотанка!

2. Конструкторський етап.

2.1. Опис виробу.

Найяскравіше, найрадісніше і найочікуваніше християнське весняне свято – Великдень. На Великдень робилася обрядова Великодня лялька, а пара їй Вербниця. Великодня лялька вважалася подарунком і могла заміняти великодню крашанку. Здавніх-давен такі ляльки робили завжди перед святом Великдня і зберігали їх цілий рік, а напередодні слідуючого свята спалювали.

Вербниця

Слов′янська обрядова незшита іграшка з тканини. Лялька символізує кущ верби; пробудження природи навесні; жінку, яка йде у церкву в день Вербної неділі освячувати вербичку. Робилася перед Вербною неділею. Її кольори повинні бути наближені до кольрів верби, обличчя – у дрібну клітинку сіро- зеленуватих тонів (символізує вербинки), або однотонне, але таких самих тонів; весь одяг не дуже яскравий, сіро-зелено-жовто-брутальних тонів. У ручках лялька тримає три гілочки верби. На личку можна виплести тоненький хрестик. За віруваннями давніх слов′ян, верба – Боже дерево, символ не тільки Світового дерева, а й надзвичайної життєвої сили, бо має здатність розвиватися без коріння.

Великодня лялька

До пари Вербниці робилася Великодня лялька. Лялька символізує жінку, що йде на Великдень до церкви освячувати паски. Виконується лялька з тканини червоного кольору. Обличчя такої лялечки обов′язково повинно бути червоним. На обличчі також можна виплести тоненький жовтий або золотавий хрестик. У ручках лялечка тримає вузлик, який символізує торбинку з пасочками.

2.2. Економічне обгрунтування виробу.

Для економічного обґрунтування мого проекту необхідно розрахувати його собівартість. Це нескладно зробити, тому що, як основний матеріал я використала старий одяг і .

№ п/п	Найменування витрат	Кількіть	Вартість витрат, грн
1	Тканина  червононо кольору	50х50	2,00
2	Тканина білого кольору	50х50	2,00
3	Тканина для спідниці	60	3,00
4	Тканина для основи	60х95	-
5	Атласна стрічка	0,50	0,5
6	Нитки	1шт	1,5
7	Матеріал для фатруха		2,00
8	Нитки для вишивання	2шт	5,00
9	Бісер	3 упак.	7.50
	Всього		13,50

Витрати на елекроеноргію – 0,33 грн.

Оплата праці робітника – 6 грн.

Собівартість ляльки-мотанки – 19,83грн.

3. Технологічний етап

3.1. Технологічна послідовність виготовлення виробу.

Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Головне, по можливості використовувати для вбрання бавовну, вовну або шовк. І найважливіше, що варто запам'ятати, - якщо у вас поганий настрій, можна навіть не починати роботу, інакше ризикуєте одержати ляльку Чакі.

Послідовність виготовлення ляльки мотанки я представляю як майстер-клас в слайдах. Великодня лялька і Вербниця виготовляються однаково, лишень з матеріалів різного кольору.

Висновки

За наслідками роботи над проектом можна зробити висновок, що я досягла поставленої мети. Під час роботи над проектом було отримано багато інформації з історії виготовлення ляльки-мотанки. Для презентації я підготувала невелику доповідь-резюме, у якій розповіла про проведені дослідження. Продемонструвала виготовлені Великодню ляльку і Вербницю, коротко розповіла про етапи проектування.

Список використаних джерел

1. Журнал «Трудове навчання в школі» № 4 (16), ТОВ «Видавнича група «Основа», 2010, Вкладка №13.

2. Музей українського народного декоративного мистецтва. – К.: Мистецтво, 2009. – 352 с.

2. Інтернет джерела:

- http://motanka.ucoz.ru

- http://motanka.con.ua

- http://motanka.kiev.ua

- http://www.liveinternet.ru

- http://trida.gallery.ru

Технологія виготовлення виробів

оздоблених аплікацією

Зміст

Вступ

Основна частина

1.     Історія виникнення аплікації 

2.      Загальні відомості про аплікацію. Види аплікації

3.     Технологічна послідовність виготовлення виробу

4.     Розрахунок собівартості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожний вид творчості, а в особливості прикладної, починається з малого – з клаптикової ковдри, що з'явилася на твоїх очах  із-під бабусиних рук із звивистою кольоровою ниткою . Потім уже приходить уміння, знання, майстерність, які допомагають упоратися із найсміливішими задумами. Утілюючи ці фантазії в життя, ми розпалюємося – і вже не ми шукаємо сили, а сила знаходить нас. Аплікація дає необмежений простір для фантазії. Мистецтво її створення захоплює.

За твердженням німецького філософа Емануїла Канта (XVІІІ ст.), людські фантазії продовжуються аж до самої могили і без них ми не змогли б скрасити нашу самотність.

Мета і завдання:

·        ознайомити з історією розвитку аплікації та її видами, дати загальні відомості про технології виготовлення аплікації з текстильних матеріалів;

·         розвивати творчі здібності під час складання композицій;

·        формувати художньо- конструктивні якості, спонукати до предметно – перетворювальної діяльності, пошуку;

·        формувати  естетичний смак під час підбору колірної гами ниток, тканини;

·        виховувати шанобливе ставлення до традицій національного мистецтва.

1.     Історія виникнення аплікації

Аплікація є найбільш простим та доступним видом декоративного мистецтва.

Аплікація — це накладання, наклеювання, на шивання на основний фон окремо вирізаних частин якого-небудь малюнка: мотивів із тканини, шкіри або інших матеріалів. Аплікацією можна ефектно прикрасити виріб або використати під час оновлення одягу (закрити аплікацією місце плями, потертості, пошкодження тощо).

Аплікація (з лат. Applicatio — прикладання, приєднання) — виготовлення різних художніх зображень нашиванням або наклеюванням на основу різноманітних матеріалів (тканини, паперу, шкіри тощо); виріб, оздоблений таким способом.

Для того щоб оздобити одяг, побутові речі, люди з давніх-давен виконували аплікації. Аплікація виникла понад дві тисячі років тому, коли кочівники прикрашали предмети домашнього вжитку, одяг, взуття, упряж й житло візерунками зі шматочків шкіри, хутра, повсті, берести.

Основним матеріалом для виготовлення аплікації в давнину були шкіра тварин і вовна. Пізніше для оздоблення почали використовувати різні тканини (вовну, шовк, оксамит), хутро, шнури, тасьму, бісер, лелітки (блискучі кружальця). Кравці та ткачі виготовляли смуги тканих, вишитих орнаментів, які нашивали на одяг. Яскравими аплікаціями з оксамиту, сукна та шкіри оздоблювали шатра, господарський інвентар.

2.     Загальні відомості про аплікацію. Види аплікації.

Оздоблення виробів аплікацією

Аплікація – вид художнього оформлення виробів, коли на основній тканині відповідно до узору нашивають клаптики тканини іншого кольору або волокнистого вмісту. Походить ця назва від латинського слова applicatio – прикладання, приєднання.

Аплікація – це давнє ремесло оздоблення одягу – дає необмежний простір для фантазії. У вправних руках талановитої майстрині аплікація стає мистецтвом . І сьогодні аплікацією прикрашають найрізноманітніші за призначенням вироби: одяг, речі для дому та відпочинку. Часто застосовують аплікацію і при оформленні інтер’єру.

Крім фігурних аплікацій вирізаних з тканини або шкіри, можна застосовувати мереживо або стрічки. Лелітки, бісер, стеклярус підкреслять багатство тканини, відтінять її фактуру, перегукуватимуться з фурнітурою, нададуть виробу розкоші такої, як у справжнього витвору мистецтва.

Аплікації, виготовлені руками наших майстрів, відомі далеко за межами України, зокрема, аплікація з оксамиту народного художника України Михайла Біласа «Гуцульське весілля», що вражає яскравістю кольорів.

А які чудові візерунки із сукна та шкіри прикрашали і прикрашають одяг карпатського населення: корсети, фартухи, спідниці, свитки, кожухи, а в деяких селах — і рушники. Гарно доповнюють вони і сучасне стилізоване вбрання — свитки, кептарики тощо.

Види аплікації

Існують такі види аплікації:

• предметна, сюжетна;

• одноколірна, багатоколірна;

• декоративна (орнаментальна);

• пласка, об’ємна;

• абстрактна;

• силуетна тощо.

Усі види аплікацій виконують на певній основі.

Основа — це матеріал, на який накладають аплікацію. Матеріал для основи має бути більш щільним за фактурою, ніж деталі аплікації. Окремі елементи аплікації, залежно від матеріалу, можна пришивати (вручну чи на швейній машині) або приклеювати.

Предметна аплікація — це зображення окремих предметів.

Сюжетна аплікація відображає події, явища, складається з декількох різних фігур.

Декоративну аплікацію можна складати з геометричних і рослинних елементів та візерунків народного орнаменту.

Пласку аплікацію виконують вирізуванням деталей із тканини, шкіри та інших матеріалів і нашиванням або наклеюванням їх на основу.

В об’ємній аплікації пришивають чи приклеюють на основу тільки частини окремих елементів. Крім того, об’ємну аплікацію виготовляють, підкладаючи під деталі аплікації вату, синтепон, ватин, шматочки байки, фланелі тощо.

Абстрактна аплікація передбачає спрощене зображення загальної картини, позбавленої конкретності.

Силуетна аплікація полягає в зображенні певних силуетів людей, тварин, птахів, рослин, предметів.

Аплікації можуть бути простими і складними , тобто складатись із декількох або багатьох елементів. Аплікація може бути одношарова або багатошарова . В одношаровій аплікації зображення предметів та їх деталей нашивають або наклеюють на основу в один шар. Багатошарову аплікацію виконують нашиванням або наклеюванням на фон зображень предметів та їх деталей у два-три шари.

3.     Технологічна послідовність виготовлення виробу

1.                      На столі розкладають випрасувану основну тканину (фон).

2.                      Переносять на неї потрібний малюнок, після чого всі окремі деталі малюнка переводять на щільний папір і вирізають їх ножицями.

3.                      Потім лекала накладають на клаптики тканини, потрібного кольору, обводять і вирізають їх.

4.                      Після того як усі деталі вирізано. Їх накладають на основну тканину (фон) за малюнком і прикріплюють шпильками, потім приметують по контуру швом « уперед голку». Пришивати треба від середини деталі, поступово просуваючись до країв.

5.                      Обшиваємо контур деталі малюнка оздоблювальними швами: стебловим, ланцюжком, петельним, швом «козлик», «через край» та іншими.

4.     Розрахунок собівартості виробу

	Назва деталі	Кількість	Матеріал з якого виготовл.	Розміри	Вартість
1	Основа (фон)	1	Біла тканина	20см.Х 30см.	2 грн.
2	Квіти	11	клаптики тканини (рожеві, жовті, білі)	---------------------	----------------------
	Пришивання квіток		Нитки (рожеві, білі, жовті)	3 м	0.10 грн.
3	Стебла, листочки		Нитки “муліне”	5 м	2 грн.
4	тичинки		Бісер жовтий	20 шт	0.5 грн.
5	Рамка	1 шт	дерево	20см.Х 30см	10 грн.
					14.60 грн.

Висновок

У процесі створення проекту ми мали змогу закріпити та розширити знання про  один з видів декоративно-прикладного мистецтва – аплікацію. Робота над  аплікацією з тканини дала необмежений простір для фантазії як в композиційному рішенні, так і колірному, розвинула творчість та естетичні смаки.

 Надзвичайно красиво та власноруч оформлені аплікацією предмети домашнього вжитку, аксесуари, сумки тощо, є неповторними, ексклюзивними витворами мистецтва, які майже не потребують великих матеріальних витрат.

Список використаної літератури

1.     Т.В. Новицька. Неповторне мистецтво аплікації. 8-9 клас -Х.: Вид. група «Основа», 2009._96с.:іл..- (Серія «Трудове навчання»)

2.     Мария Кракан (перевод с англ.). Объемная вышивка. – г. Белгород: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»,2010.

3.     Э.Рабинович, Е. Лесовикова, М. Кракан. Новая энциклопедия рукоделия.Вышивка. Шитье. Аппликация, Пэтчворк, Вязание крючком и спицами.- г. Белгород: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»,2010.

Технологія виготовлення

 м»якої іграшки

            Вступ

             

Мистецтво виготовлення іграшок  - один з найдавніших видів народної художньої творчості. Своєрідність виготовлення іграшок визначається побутовими умовами, умовами праці, звичаями , національним характером, кліматичними умовами, а також тим з якого матеріалу вони виготовляються. Так,  в областях, де багато лісів, іграшки, як правило, виготовлялися з деревини, в місцях де було багато глини, - із глини і т. д.

Дерев»яні та глиняні іграшки відомі на Русі з давніх часів. Найдавніші іграшки, знайдені на території нашої держави, відносяться до ІІ тисячоліття до нашої ери. Це – мініатюрна зброя – луки, стріли, сокирки, предмети побуту, посуд, погрімушки.

Найрізноманітніші іграшки знайдені в захороненнях Стародавнього Єгипту, Греції, Китаю та ін.. Це – ляльки  з дерева і тканини, шкіряні м»ячі, фігурки тварин, виточені з м»якого каменя, бивнів мамонта, рогів. З глибин віків прийшли до нас традиції пошиття іграшки – ляльки, пошитої зі шматочків тканини, хутра.

Іноді іграшці надавали магічне значення. Наприклад, різноманітні свистки, погрімушки за язичницькими віруваннями стародавніх слов»ян своїм свистом і галасом відганяли злих духів. За тими самими ж причинам заборонялося створення обличчя ляльці, тому в саморобних ляльок різних народів  замість зображення обличчя виконували зображення хреста, ромба, квадрата і т. д.

Найбільш ранніми іграшками Стародавньої Русі, що були знайдені на території стародавніх російських міст – Києва, Новгорода, Москви, Коломни, Радоніжу – датуються приблизно Х – ХІІІ століттями.

Сюжетами іграшок цього часу були: коні, ведмеді, пташки – свищики та інші тварини, а також кумедні фігурки вершників, скоро мохів и т. д. В цих іграшках вже проявлялися основні риси, притаманні всій народній творчості: при всій загальності майстер  уміло виділяв характерні деталі, загострюючи на них увагу, він домагався веселого, цікавого  образу.

З часом змінювалися і удосконалювалися прийоми виготовлення іграшок, проте зберігались і розвивались місцеві художні традиції. Майстерність передавалася з покоління в покоління. Кожному новому майстру  не потрібно було спочатку створювати  образ, його зусилля були спрямовані на те, щоб покращити вихідний зразок, удосконалити його.

Для виготовлення іграшок ніколи не існувало спеціального матеріалу. В західних російських селах ляльок « лісників « виготовляли із шишок, моху. Ляльки « панки « з Архангельської області  - з плоскими, ледве наміченими обличчями, схожі на мовчазних ідолів, вирізали зі шматка дерева.

Традиції народного мистецтва  продовжують існувати і в наші дні і розвиватися в нових формах на традиційній основі.

Найважливішими рисами народної іграшки є чітка образність, щиросердний гумор.

Сучасна народна іграшка вже не відповідає  своїм початковим функціям – вона зникла з гри дітей, як зникає з життя безліч давніх ремесел. Народна іграшка входить в наше життя як одне з ярких  явищ народного мистецтва, як загальновизнаний сувенір, прикраса сучасного інтер»єра.

Образ людини – лялька – є одним з центральних в українській народній іграшці. Ляльки створювались й існували у традиційному середовищі, їх не прагнули наділити суттєвими рисами, акцентуючи лише на суттєвому. Ляльки ніби оживали у грі, ставали жінками, чоловіками, дітьми, об»єднувались у сім»ї. вони допомагали дітям як найповніше відтворити у грі буденні й святкові події, обряди, звичаї та заняття дорослих й у такий спосіб підготувати дитину до майбутнього життя.

Найпопулярнішими серед українців були ганчір»яні ляльки. Їх виготовляли зі шматків одягу або залишків тканини. 

На сьогоднішній день ляльки не втратили свого значення, вони є так само актуальними як і багато років тому. Як і тоді ними залюбки граються дітлахи, відтворюючи в ігровій формі картини реального життя.

1.    Розробка технічного завдання

1.1 Вимоги до конструкції виробу

Каркаси для іграшок.  Під час вирізання картонного каркасу потрібно слідкувати за тим, щоб його краї були рівними. Неякісно виконані деталі потрібно переробити, так як від цього буде залежати якість виконання виробу.

Каркас з паралону слід вирізати точно по викройці. Лекала викройок обводять на паралоні  м»яким олівцем або кульковою ручкою.

Розкрій матеріала. Виготовлення кожної моделі пов»язане з процесом розкроювання матеріалу. Тому дуже важливо знати основні властивості тканини і хутра, вміти визначати нитку основи та підкання, відрізняти лицьову  й ви ворітню сторони, дотримуватись правил розкроювання.

Під час розкроювання  викройки – лекала розкладають на виворітньому боці тканини чи хутра, враховуючи напрям нитки і акуратно обводять олівцем чи крейдою. При розміщенні на тканині парних деталей потрібно слідкувати за тим, щоб вони не були викроєні на один бік, для цього парні лекала при розкроюванні розміщують симетрично.

З»єднання деталей.  Іграшки з хутра і тканини загалом шиють в ручну.

Розкроєні деталі іграшок з тонких тканин -  ситцю, бязі та інших спочатку зметують по краям і зшивають швом « уперед голкою « або на машинці. Потім їх вивертають на лицьовий бік і набивають ватою.

Набивка деталей. Для набивки зшитих деталей можна використовувати вати чи залишки хутряних ласкутиків. Наповнюючи форму потрібно невеличкими шматочками, заповнюючи спочатку  краї деталі, допомагаючи при цьому будь – яким тонким стержнем, можна олівцем. Використовувати ножиці не рекомендується, так як ними можна травмуватися та зіпсувати деталі.

Оформлення очей, носа.  Очі й ніс іграшок зазвичай роблять з чорних або коричневих ґудзиків без дірочок, намистинок, шматочків кожі.

1.     2  Вимоги до матеріалів  

Техніко – економічні чинники, які визначають вимоги до матеріалів, придатних для виготовлення виробу.

Для виготовлення іграшок можуть бути використані як хутро так і тканина. Текстильна промисловість із волокон рослинного, тваринного  походження, з хімічних волокон виробляє тканини різних видів. Від властивостей волокон буде залежати властивість тканини. Найважливішими, найбільш поширеними і відносно недорогими є тоненькі і міцні тканини з волокон бавовни і льону.

При виборі тканини,  з якої буде виготовлено іграшку, слід звертати увагу на її механічні, фізичні, оптичні та технологічні властивості. Механічні властивості характеризуються стійкістю до механічних впливів, до подовження і деформації, зминання, драпірування, стійкості до зношування. Фізичні властивості тканини – водопоглинальність, пилоємність. Оптичні властивості – блиск, колорит, пофарбування. Технологічні властивості – здатність тканини протистояти розсуванню ниток у швах, зсіданню.

Санітарно – гігієнічні вимоги до виробу. Готовий виріб повинен бути чистим, охайно виконаним.

Експлуатаційні вимоги. Виріб своїм зовнішнім виглядом повинен притягувати до себе погляди, викликати живий інтерес, приносити естетичну насолоду. Велике значення має правильне поєднання кольорів. Очі, ніс, та інші частини іграшки повинні бути міцно приши

2.    Розробка технічної пропозиції

            2. 1 Аналіз зразків – аналогів.

Для порівняльного аналізу зразків - аналогів ознайомимося з аналогічними способами виготовлення іграшок. ( Додаток 1, 2, 3, 4, 5, 6 ).

2.     2 Висновок за технічною пропозицією.

Зразки – аналоги повністю відповідають воринам.  Всі зразки – аналоги нескладні за способом виготовлення, виділяються своєю простотою і завершеністю. Користуючись зразками – аналогами можна сміливо приступати до створення власного

3. Ескізне проектування

3. 1 Опис зовнішнього вигляду

Назва виробу. М»яка іграшка « Ягнятко  «.

Загальний вигляд виробу. Створення ескізу майбутнього виробу.

 4. Розробка технічного проекту

    Матеріали для виготовлення деталей. Тканина чорного кольру,  два ґудзика сірого кольору (Ǿ 1 см ), шерстяні нитки сірого кольору, нитки муліне зеленого та червоного кольорів, 30 см чорного шнура, 20 г синтетичної вати, 1 котушка чорних ниток, 20 см червоної атласна стрічки шириною 15 мм.

Кількість деталей. Голова – 2 деталі; тулуб : спина – 1 деталь, перед – 2 деталі; бокова частина мордочки – 2 деталі; верхня частина мордочки – 1 деталь; перенісся – 1 деталь; грива – 1 деталь; вушка – 4 деталі; низ іграшки – 1 деталь; руки – 2 деталі; ноги – 2 деталі; кольорова стрічка – 1.

Види з»єднань деталей у виробі. Всі деталі складаються лицьовою частиною в середину, зметують по краям. Потім зшивають ручними стібками, або на машинці. Не забуваючи при цьому приєднувати шнур в місцях розміщення ручок і ніжок,а також залишати місце для вивертання деталей на лицьовий бік. У парних деталях звертати увагу на симетричність.

Вимоги до матеріалів. Матеріал з якого буде виготовлено іграшку повинен бути стійкий до механічних впливів, стійкий до зношування, якісно пофарбований, не розсуватися у швах.

Рекомендовані габарити. Величину виробу можна обирати довільну, в залежності від можливостей ( від кількості тканини та часу який відводиться для виготовлення іграшки ).

5. Розробка робочої документації

5. 1 Витрати матеріалів на виріб.

Тканина для виготовлення виробу – довжиною 30 см, шириною 150 см.

Нитки шерстяні – 30 гр.

Нитки муліне червоного кольору – 5 гр.

Нитки муліне зеленого кольору – 5 гр.

Шнурок чорного кольору – 30 см.

Котушка чорних ниток – 1 шт.

Ґудзики зеленого кольору – 2 шт.

Червона атласна стрічка – 20 см.

  5. 2 Скласти технологічну карту на виготовлення виробу

№ п/п	Позиція деталі  за специфікацією	Послідовність виконання робіт	Інструменти і обладнання
1	Голова іграшки	Бокову частину голови 1 з»єднати з боковою частиною мордочки 2. Верхню частину мордочки 3  пришити до перенісся 4. З»єднати гриву 5 з боковою частиною голови 1 та переніссям 4. З»єднані деталі 3 і 4 приєднати до другої частини голови по округленому контурі.  Для  вушка скласти по одній деталі 6 лицьовою частиною всередину і прошити по загостреному краю. Вивернути і приєднати до бокової частини голови відповідно відмітці, з лицьового боку. Голову вивернути. Пришити очі. Щільно заповнити ватою.	Голка, нитки чорного кольору.
2	Тулуб іграшки	З»єднати між собою передні деталі іграшки. Зшити передню частину 8 з задньою частиною 7, не забуваючи при цьому вставити шнурок у відмітки, які вказують на розміщення ручок. Пришити нижню частину іграшки 9, не забуваючи також вставляти шнурок у відмітки, які вказують на розміщення ніжок. Під час приєднання нижньої частини іграшки залишити невеличкий проміжок. Вивернути тулуб іграшки на лицьовий бік. Щільно заповнити тулуб ватою. З»єднати голову з тулубом. Червоною стрічкою у місці з»єднання голови з тулубом  в»яжемо бант. Виготовити ручки 10 та ніжки 11. Приєднати їх до шнурків.	Голка, нитки чорного кольору, шнурок.
3	Хутро	Шерстяними нитками по швам тулуба утворюємо хутро.	Голка, шерстяні нитки
4.	Вишивка кожушка	Червоними і зеленими нитками вишиваємо на кожушку квіти	Голка, червоне та зелене муліне

6. Розрахунок собівартості виробу

6. 1 Вартість матеріалів

Матеріал	Ціна, грн	Витрати матеріалів	Вартість витрат, грн.
Іграшка « Ягнятко «
1.Тканина 2. Нитки шерстяні 3. Муліне червоного кольору 4. Муліне зеленого кольору 5. Шнурок 6.Нитки 7. Ґудзик 8. Атласна стрічка	30 9 6 6 5 3 0.50 5	30 см 30 гр 5 гр 5 гр 30 см 1 шт 2 шт 20 см	9 2.70 3 3 5 3 1 1
Разом			27.70

Урок 1

Тема уроку: Плетіння гачком як вид декоративно – ужиткового мистецтва.

Мета: ознайомити учнів з видом декоративно – ужиткового мистецтва плетіння гачком; вивчити правила безпечної  роботи та санітарно – гігієнічні вимоги  під час плетіння; навчити правильно вив»язувати ланцюжок.

Наочність: інструкційна картка « Правила безпечної праці та санітарно – гігієнічні вимоги» ( Додатки 6 ), готові вироби виконані гачком, ілюстрації з журналів( Додатки 1, 2 та 3), інструкційна картка  « Прийоми роботи гачком.  Плетіння ланцюжка» (Додаток 7, 8 ) .

Інструменти та матеріали: гачки, нитки, ножиці.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційна частина ( з 1 по 3 хв. )

·        Привітання

·        Психолого – педагогічна підготовка дітей до уроку ( поновити в пам»яті випереджаючі домашні завдання, які потрібно було підготувати до уроку)

ІІ. Актуалізація потрібного навчального та життєвого досвіду учнів ( з 4 по 6 хв. )

Бесіда

-         Які предмети побуту , одягу можна вив»язати гачком?

Аналізуючи відповіді учнів вчитель повідомляє про те , що в»язання  гачком  є видом декоративно – ужиткового мистецтва, опанувавши яки , можна створювати зручні, ошатні й неповторні речі.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності ( з 7 по 9 хв. )

 На сьгоднішньму уроці ми з вами ознайомимось з таким видом декоративно – прикладного мистецтва, як плетіння гачком. Ви ознайомитесь з інструментами і матеріалами, які вам будуть потрібні для летіння гачком, з будовою гачка. Під час практичної роботи навчитеся виконувати основні елементи плетіння.

ІV.  Опрацювання нових теоретичних відомостей  та способів виконання дій ( з 10 по 18 хв. )

Міні- лекція

В»язання – це спосіб виготовлення полотна або окремого виробу шляхом  згинання  ниток у петлі , що переплітаються між собою.

В»язання – один із найдавніших видів декоративно – ужиткового мистецтва, що існує понад трьох тисяч років. В»язані речі були знайдені у стародавніх похованнях Єгипту, Риму, Греції.

В одній з гробниць фараонів була знайдена дитяча  в»язана шкарпетка. Великий палець був зв»язаний окремо, тому, що в той час носили взуття, схоже на наше пляжне.

У V ст. в»язання набуває розвитку на Сході й приблизно у ІХ ст. приходить до Європи.

Особливо поширилось мистецтво в»язання у середні віки в Англій і Шотландії у зв»язку з розвитком вівчарства в цих країнах.

У ХІІІ ст. ручне в»язання  стало доволі прибутковим ремеслом у країнах Західної Європи, але найвищого рівня розвитку воно досягло наприкінці  ХVІ ст.

Серед виробів, в»язаних гачком, найбільшою популярністю користуються предмети оздоблення житла – серветки, скатерті, диванні подушки, занавіски тощо  ( Додаток 1). Декоративні в»язані вироби роблять будинок затишним. Але за однієї незаперечної умови, якщо вони виконані  зі смаком, відрізняються оригінальністю, фантазією і не перевантажують інтер»єру.

Гачком в»яжуть також різні види одягу для дітей і дорослих – кофти, жилети, спідниці, сукні, шапочки, шарфи, рукавиці, шкарпетки тощо (Додоток 2).

Цікавими і своєрідними є дитячі іграшки, в»язані гачком, квіти та інші види декору. ( Додаток 3 ).

Самостійне ознайомлення з інструментами і матеріалами необхідними для в»язання гачком  з буклета ( Додаток 4 ). Будова гачка ( Додаток 5 ) 

V. Формування нового навчального досвіду ( з 19 по 30 хв. )

Правила техніки безпеки, санітарно – гігієнічні вимоги.

Ознайомлення з інструкційною карткою ( Додоток 6 ).

Практична робота: Вправи на виконання основних елементів плетіння:    а) добір ниток та гачків для плетіння; б) вправи з утворення початкової петлі, повітряної петлі; в) плетіння ланцюжка. ( Додаток 7, 8).

VІ. Закріплення нових знань та вмінь ( з 31 по 36 хв. )

Бесіда.

1.     Як правильно підбирати гачок для в»язання?

2.     Назвіть санітарно – гігієнічні вимоги при в»язанні  й обґрунтуйте їх доцільність.

Використовуючи тільки ті літери, які в рядках прямокутника зустрічаються один раз, ви віднайдете частини з яких складається гачок.

г	м	а	о	м	а
е	л	р	е	о	р
в	у	к	у	а	у

с	а	т	а	е	а
п	о	р	о	ж	п
е	ч	н	ч	ь	ч

п	а	р	а	п	у
и	л	ч	и	л	и
к	і	з	а	з	і

VII. Підсумки уроку ( з 37 по 42 хв. )

1.     Аналіз помилок. Оцінювання роботи виконаної учнями на уроці.

2.     Виставлення та мотивація оцінок.

3.     Прибирання робочих місць, контроль за прибиранням.

VIII. Домашнє завдання ( з 43 по 45 хв. )

Вивчити правила безпечної праці та санітарно – гігієнічні вимоги при в»язанні гачком.

Підготувати інструменти і матеріали для в»язання.

  

Тема уроку: Основні елементи плетіння гачком: півстовпчик, стовпчик,    стовпчик з накидом. Перехід до наступного ряду. Закріплення останньої петлі.

Мета: Навчити виконувати основні елементи плетіння гачком; ознайомити з правилами переходу до наступного ряду.  Навчити закріплювати останню петлю. Виховувати старанність, працелюбність.

Наочність: Інструкційні картки ( Додатки 1, 2, 3 та 4 ). Зразки в»язання основних елементів.

Інструменти і матеріали: гачок, нитки, ножиці.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційна частина ( з 1 по 2 хв. )

·        Привітання

·        Психолого – педагогічна підготовка дітей до уроку ( поновити в пам»яті відомості з попереднього уроку)

ІІ. Активізація потрібного навчального та життєвого досвіду ( з 3 по 7хв. )

Які інструменти і матеріали необхідні для в»язання серветок, іграшок та ін.? Обгрунтуйте свій вибір.

·        Гра – змагання « Моторні ручки» ( за 2хв. Учням пропонується зв»язати ланцюжок з повітряних петель ).

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності ( з 8 по 12 хв. )

Робота в групах

Гра « Дешифрувальник»

Розподіл класу на дві групи.

Кожна група повинна, використовуючи шифр цифр і букв, розшифрувати назви основних елементів плетіння ( Додаток 5 ).

ІV. Опрацювання нових теоретичних відомостей та способів виконання дій (  з 13 по 24 хв. )

Для в»язання виробів використовуються записи узорів – послідовність пров»язування певних елементів

Узори зазвичай складаються з повторної комбінації елементів, яка може бути записана :

1.     у вигляді схеми з використанням умовних позначень;

2.     у вигляді тексту.

Більш наочним є використання схем в»язання узорів – запис в»язання за допомогою умовних позначень.

Узори в»язання складаються з переплетень петельі стовпчиків. До основних видів петель і стовпчиків належать: повітряна петля, півстовпчик, півстовпчик з накидом,  стовпчик без накиду, стовпчик з одним, двома, трьома і більше накидами.

Ознайомлення з інструкційними картками ( Додатки 1, 2 , 3 та 4).

Полотно, зв»язане гачком, складається з рядів, розташованих один  над одним. При виконанні виробу ряди можуть вив»язуватись в один із способів.

1.     В одному напрямку по колу ( берет, панчоха, серветка тощо ). У такий спосіб кожен новий ряд  починають в»язати після того, як будуть з»єднані перший і останній елементи узору попереднього ряду.

2.     У двох напрямках – прямому і зворотньому ( деталь одягу, шарф тощо).

Ряди узору, що йдуть у прямому і зворотньому напрямку, роблять таким чином: вив»язавши перший ряд на петлях ланцюжка, виріб повертають виворітним боком до себе і виконують другий ряд на стовпчиках і петлях першого ряду.

V. Формування нового навчального досвіду ( з 25 по 36 хв. )

Повторення правил техніки безпеки та санітарно – гігієнічних вимог.

Гра « Ромашка « ( Додаток 6 )

Вправи на виконання основних елементів плетіння: плетіння півстовпчиків, плетіння стовпчиків, плетіння стовпчиків з накидом, закріплення останньої петлі.

Практична робота з інструкційними картками ( додаток 1, 2, 3 та 4 ).

VІ.  Підсумки уроку ( з 37 по 42 хв. )

1.     Аналіз помилок. Оцінювання роботи виконаної учнями на уроці.

2.     Виставлення та мотивація оцінок.

3.     Прибирання робочих місць, контроль за прибиранням.

VІІ. Домашнє завдання ( з 43 по 45 хв.)

Підготувати інструменти і матеріали для в»язання.

 Урок 3

Тема уроку: Умовні позначення елементів на схемах для плетіння гачком. Читання схем

Мета уроку: Ознайомити учнів з умовними позначеннями елементів на схемах плетіння гачком. Навчити читати схеми нескладних візерунків та виконувати їх. Виховати старанність, працелюбність. Сприяти розвитку логічного мислення, уяви, фантазії й оригінальності.

Наочність: Зразки виробів, ілюстрації ( Додаток 1, 2, 3 та 4 ), інструкційні картки (Додаток 5, 6).

Інструменти і матеріали: нитки, гачок, ножиці.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційна частина ( з 1 по 2 хв. )

·        Привітання

·        Психолого – педагогічна підготовка дітей до уроку

Ганнуся – в»язальниця

- Що це ти в»яжеш, Ганнусю?– запитує Маринка у подружки.

- Шкарпетки, - відповідає дівчинка.

- Кому?

- Своєму братику.

- А чому такі великі?

- Бо я дуже повільно в»яжу. Казала мама, що поки я їх закінчу, братик виросте.

М. Герасименко

ІІ. Активізація потрібного навчального та життєвого досвіду ( з 3 по 5 хв. )

1.              Установіть відповідність між зображеннями елементів  в»язання  та їх назвами ( Додаток 9 ).

2.              Гра « Закінч речення «

·        Для в»язання літніх предметів одягу доцільно використовувати ….

·        Гачок має бути товщим за нитку у ….

·        Щільне в»язання можна одержати використовуючи….

·        На початку ряду завжди пров»язують одну або кілька повітряних петель, що називаються….

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності ( з 6 по 10 хв. )

Демонстрація готових виробів та ілюстрацій ( Додатки 1та 2 )

Подивіться уважно на вироби та висловіть свою думку щодо того , які елементи в»язання в них застосовані. Щоб ви в них змінили?

ІV. Опрацювання нових теоретичних відомостей та способів виконання дій ( з 11 по 19 хв.)

Міні - лекція

Оволодівши навичками в»язання повітряної петлі, півстовпчика, стовпчика без накиду, стовпчика з накидом, можна зв»язати велику кількість різноманітних узорів. Досягається це чергуванням різних петель.

Послідовність в»язання узору можна записувати текстом або схематично за допомогою умовних позначень. У різних літературних джерелах ви знайдете різні умовні позначення ( Додаток 5 ).

Використання схем значно полегшує в»язання виробів. Щоб робота йшла впевненіше в багатьох посібниках  спочатку подається детальний опис схем в»язання узорів з відповідним зображенням ( Додаток 6 ).

Використовуючи вивчені елементи в»язання, ви зможете розробляти самостійно велику кількість нескладних узорів. Якщо в»язати такий узор із кількох рядів щільною в»язкою, дістанете тасьму , а якщо ажурною – мереживо.

Зв»язані узори можна використовувати для оздоблення трикотажних виробів, виготовлення сувенірів  тощо ( Додатки 3 та 4 ).

Убавляння та прибавляння петель

Деталі виробів ( іграшок, одягу тощо ) мають не лише прямокутну форму, а й більш складну. Під час в»язання таких деталей часто необхідно збільшувати кількість петель ( прибавляти ) чи зменшувати кількість петель у ряду (убавляти).

Прибавляння петель виконують двама смособами.

1 – й спосіб. У кінці ряду в»язаногополотна виконують ланцюжок з повітряних петель. У наступному ряду на петлях цього ланцюжка в»яжуть узорне полотно.

2 – й спосіб. На початку чи у кінці ряду із однієї петлі основи вив»язують необхідну кількість стовпчиків, збільшуючи таким чином їх загальну кількість.

Якщо прибавляння здійснюють у середині ряду плоскої деталі, то із однієї  петлі основи в»яжуть не більше трьох стовпчиків. У іншому випадку в»язана деталь не буде плоскою.

Убавляння петель виконують так.

Гачок вводять в петлю основи і витягують нитку. Далі вводять гачок в наступну петлю основи і знову витягують нитку. Таким чином на гачку утворилося три петлі. Їх пров»язують усі разом і дістають стовпчик. Отже, загальна кількість стовпчиків у ряду зменшилась на один.

Подібним чином можна пров»язати один стовпчик на трьох петлях основи. Кількість стовпчиків у ряду зменшиться на два.

V. Фрмування нового навчального досвіду ( з 20 по 32 хв. )

Практична робота. В»язання виробу за схемою

Інструменти і матеріали: гачок, нитки, ножиці.

Повторення правил безпечної праці.

    Користуючись  інформацію додатка 3 створіть свій власний нескладний узор схематично та виконайте його.

 VІ. Узагальнення виконаної роботи ( з 33 по 38 хв. )

1.     Обговорення виконаних практичних робіт.

2.     Відзначення кращих робіт учнів.

3.     Аналіз допущених помилок.

VІІ. Підсумок уроку ( з 39 по 42 хв. )

1.     Виставлення та мотивація оцінок.

2.     Прибирання робочих місць, контроль за прибиранням.

VІІІ. Домашнє завдання ( з 43 по 45 хв. )

Підготувати інструменти і матеріали для практичної роботи.

Виконати, на вибір, ескіз одного з героїв  народної казки « Лисиця і їжак» (Додаток  7), або оповідання Ю. Ярмиша  « Крокодил який гірко плакав « (Додаток 8 ).

Урок 4

Тема уроку: Правила догляду за виробами плетеними гачком. В»язання виробу.

Мета уроку: ознайомити з правилами догляду за виробами плетеними гачком; навчити плести виріб за схемою; сформувати в учнів естетичний смак; розвинути уяву, фантазію й оригінальність; виховати любов до праці, самостійності, наполегливості у досягненні мети.

Наочність: інструкційні картки ( Додаток 1, 2 )

Інструменти і матеріали: гачки, нитки, ножиці.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційна частина ( з 1 по 3 хв. )

·        Привітання;

·        Психолого  - педагогічна підготовка дітей до уроку

Три шляхи ведуть до знання: шлях міркувань –

цей шлях найблагородніший, шлях наслідування –

це найлегший шлях, і шлях досвіду – цей шлях найважчий.

Конфуцій

ІІ.  Актуалізація потрібного навчального  та життєвого досвіду учнів (з 4 по 9 хв. )

Робота в групах. Розв»язання картки – кросворду ( Додаток 3,4 )

Демонстрація ескізів казкових героїв.

ІІІ. Орацювання нових теоретичних відомостей та способів виконання дій ( з 10 по 15 хв.)

Правила догляду за в»язаними виробами.

Правильний догляд за в»язаними виробами подовжує термін використання, дозволяє зберегти красивий зовнішній вигляд виробів. Догляд за такими речами має свої правила й тонкощі.

Опрацювання інструкційної картки ( Додаток 1 ).

Для того щоб правильно вибрати спосіб догляду за в»язаними виробами, потрібно знати стандартні умовні знаки, подані на етикетках готових виробів (  Додаток 2 ),  і виконувати зазначені на них вимоги.

IV. Формування нового навчального досвіду ( з 16 по 32 хв. )

Практична робота. В»язання виробу.

Інструменти і матеріали: гачок, нитки, ножиці.

Повторення правил безпечної праці.

Користуючись знаннями отриманими на попередніх уроках,  та ескізами, що були виконані учнями вдома, виготовити героїв казки « Лисиця і їжак «  або оповідання « Крокодил який гірко плакав».

V. Узагальнення виконаної роботи (з 33 по 38 хв. )

1. Обговорення виконаних практичних робіт.

2. Відзначення кращих робіт учнів.

3. Аналіз допущених помилок.

VI. Підсумок уроку ( з 39 по 42 хв. )

1.     Виставлення та мотивація оцінок.

2.     Прибирання робочих місць, контроль за прибиранням.

VІІ. Домашнє завдання ( з 43 по 45 хв. )

Завершити виготовлення казкових героїв.

Підготуватися до підсумкового уроку.

Урок 5

Тема уроку: Підсумковий урок до тематичного блоку « Традиції декоративно –ужиткового мистецтва в побуті. Плетіння гачком»

Мета уроку: узагальнити знання учнів з теми; проконтролювати рівень сформованості предметних компетенцій та скоригувати ( за потребою ) навчальний досвід учнів.

Обладнання: картки із завданнями.

Хід уроку

І Організаційна частина ( з 1 по 2 хв. )

·        Привітання;

·        Налаштування учнів на роботу.

ІІ.  Актуалізація потрібного навчального та життєвого досвіду учнів ( з 3 по 10 хв )

-                     виставка та захист індивідуальних творчих робіт « Чарівний світ натхнення».

-                      

ІІІ. Оцінювання навчальних досягнень учнів за тематичним блоком ( з 11 по 40  хв. )

Проведення оцінювання за індивідуальними картками ( Додаток 1,2 )

VІ. Підсумки уроку ( з 41 по 43 хв.)

Оцінювання індивідуальних творчих робіт.

V. Домашнє завдання ( з 44 по 45 )

 Підготувати повідомлення на тему « Улюблена страва моєї родини».